29 вересня — відплиття Фродо за Море

Відплиття з Сірих Гаваней / Тед Несміт

Том Шиппі одним із перших відзначив, що 25 березня, день знищення Перстня Саурона, у середньовічній традиції має особливе значення. Вважалося, що це не тільки дата Благовіщення, але й істинний день смерті Христа, що створює символічну паралель між перемогою над Темним Володарем у "Володарі Перснів" і перемогою Спасителя над силами зла і спасінням людства від духовної загибелі.

29 вересня, коли Фродо відправляється за Море, теж має особливе значення. Разом із 25 березня (Благовіщення), 25 грудня (Різдво, Christmas) та 24 червня (день Середини літа або св. Івана Хрестителя) це один із чотирьох "квартальних днів", офіційних меж сезону.

Час винагород

29 вересня, день архангела Михаїла (Michaelmas), був "новим роком" землевласників (а пан Торбин був саме землевласником). Після збору урожаю підбивалися підсумки року, виплачувалися борги, закінчувалися старі та укладалися нові річні контракти, в тому числі із робітниками, які отримували повний розрахунок і могли перейти до іншого господаря.

"Всевидяче" Око Саурона

Зліва: Око Саурона на обкладинці першого видання "ВП"
(малюнок Толкіна). Справа: Око Провидіння
на Декларації прав людини (1789)

Якось я раніше не помічав подібності Ока Саурона до іншого відомого символу — Всевидячому Оку, або Оку Провидіння, яке зображалося як око у трикутнику (який символізує Трійцю) в оточенні променів світла.

Така алюзія навряд чи випадкова. За середньовічним принципом "Диявол — мавпа Бога", сили Темряви лише перекручують те, що зроблено Творцем, або, як каже Фродо про орків:

Тінь, яка їх виготовила, вміє лише передражнювати — не творити.

Ось і тут Саурон творить собі "ментальний образ" пильного Ока, повторюючи божественний символ:

У чорній безодні з'явилось Око..., облямоване вогнем, а саме оскляніле, жовте, мов котяче, насторожене та пильне, і чорний проріз його зіниці відкривався у безодню, вікно в ніщо.

Претензію Саурона на божественність описує і Толкін:

Саурон прагнув бути Богом і Королем; таким його й визнавали прислужники; якби він здобув перемогу, він вимагав би божественних почестей від усіх розумних істот і абсолютної світської влади над усім світом. (Лист №183)

Старий яблунь та старий верб

Apple Tree Man / Alan Lee

Здається, у Старого Вербочоловіка знайшовся фольклорний прототип :)

Але почну здалеку — письменниця Зоя Жук, яка знається на середньовічному садівничому фольклорі, написала пост про середньовічні сади та їхніх ангелів-охоронців. Тема саду, до речі, присутня і у "Володарі Перснів", згадаймо хоча б Ізенґард, перетворений ентами на сад, чи те, що Сем, один з важливих героїв, є садівником, який відновлює природу Ширу.

Так ось, сад у середньовіччі мав велике значення як символічне (весь світ створений як Божий Сад), так і практичне: сад — єдине джерело фруктів і лікарських рослин. Якщо немає врожаю, рік буде важким.

Звичайно, що при такій цінності саду є багато охочих потрапити всередину і поласувати тим, що там росте — від зайців і кабанів до двоногих зайд. Але навіть високі огорожі та люди-охоронці не здатні захистити від природних факторів — забагато чи замало дощів, шкідники, приморозки, град тощо. Тому саду потрібен особливий, надзвичайний охоронець.

В Англії втіленням такого охоронця, від якого залежить врожай, є Старий Яблунечоловік — Old Apple Man (або Apple Tree Man) — найстарше яблуневе дерево. Йому співають особливі колядки (обряд wassailing), вгощають сидром і залишають останнє яблуко для гарного врожаю наступного року.

І ось цей Old Apple Man має багато спільного з Вербочоловіком: обидва опікуються деревами, тільки "Яблучний чоловік" слідкує за садом і прихильний до людей, а "Старий Верб" опікується  Старим Лісом і до людей ворожий. Власне, таку ж опозицію до людей мають Енти та їхні дружини: якщо люди навчилися садівництву від ентівських дружин, то ентівський ліс для них був ворожим місцем. Та й самого Вербочоловіка багато хто асоціює з ентом-хуорном, який чомусь опинився біля Ширу.

Old Man Willow - Old Apple Man

Зоя Жук: Про янголів саду - дуже коротко Ідея, що сад - це особливий простір виник у христянській культурі дуже рано. По-перше, біблійні образи: світ, створено, як Божий Сад, людину після гріхопадіння вигнано з Божого досконалого саду, але вона може посадити просто сад, який буде місцем відпочинку й уособленням кохання… і далі воскреслий Христос, що являється Маріі Магдалині, як садівник (найчастіше - з лопатою:). По-друге, сад - це місце де вирощують значний відсоток раціону, і якщо нема врожаю фруктів - рік буде важким, голодним. По-третє, в саду вирощували лікарські рослини - те, що становило домашню аптеку. По-друге і по-третє важливі настільки, що сакральне осмислення простору саду просто не могло не відбутися. В усіх трьох випадках: уникнути голоду, вилікуватися від хвороби і зрештою досягнути спасіння душі та побачити Божий Сад - для цього всього потрібне особливе Боже благословення, бо своїми силами людина не впорається (забагато факторів, незалежних від людської праці - посуха, надмір дощів, град, нашестя шкідників, пізні приморозки тощо).
Тож перші письмові згадки про щорічний чин благословення саду (особливий молебн) припадають на 5-6 століття.

Більбо: ім'я-меч

Мартін Фрімер в образі Більбо

Так само, як Більбо Беґінс поєднує туківську жагу до пригод із беґінсівською розсудливістю, так само і його ім'я складається з двох частин різної спрямованості.

Прізвище Беґінс, за задумом Толкіна, мало бути пов'язане звучанням із назвою його маєтку, Беґ-Енда, але це "випадковий збіг". Справжнього походження Толкін не називає. Але є діалектне слово bagging, яке означає їжу або перекус між встановленими часами прийому їжі, що пасує любові гобітів до п'яти-шести прийомів їжі на день.

Ім'я Більбо, хоч своїм звучанням пасує до круглого і м'якого персонажа, насправді може означати меч: у 16 столітті так називали мечі з якісної сталі з міста Більбао. Але і у германських іменах, і у давньоанглійській мові bil також означає меч (наприклад, у імені Bilihar: bil — "меч", hari — військо).

Тож коли прокидається містер Беґінс, гобіт перетворюється на любителя домашнього затишку, але інша сторона його особистості, що бажає пригод, подорожей і прекрасних речей, все одно залишається із ним:

Доки ґноми співали, гобіт відчув, як його переповнює любов до прекрасних речей, створених умілими руками та магією, люта і ревна любов, жага, що живе в серцях усіх ґномів. У ньому прокинулося щось туківське, й він забажав вирушити в путь, аби побачити величні гори, почути шум сосен і водоспадів, дослідити печери й узяти до рук меча замість дорожнього ціпка.

Ось таке непросте ім'я у пана Більбо Беґінса.

Кубок-попільничка

Хто не вважає напис на Персні красивим? Це, беззаперечно, шедевр каліграфії Толкіна. Він подобається усім, зокрема дизайнерам — це готова рамка для аватарки, монети, медалі, будь-чого.

Однак у самого Толкіна ставлення до цього напису було, мабуть, неоднозначним. Днями британське інтелектуальне шоу QI, ведучим якого колись був сер Стівен Фрай, опублікувало цікавий факт з біографії письменника:

Шанувальник подарував Дж.Р.Р. Толкіну кубок з вигравіюваним написом з Персня Влади, що починається з "Ash nazg…". Толкін ніколи не пив з нього і використовував його як попільничку (ashtray).

Один з коментаторів розтлумачив суть проблеми:

Він використовував його як попільничку, оскільки особисто вважав напис на Персні Влади проклятим віршем "жахливою", злою мовою і тому не придатним до їжі чи пиття. Те, що вірш починається зі слова "Ash" (попіл), — лише кумедний збіг.

Ну що ж, у почутті гумору професору не відмовиш 😄

53 роки з дня смерті Дж.Р.Р. Толкіна

2 вересня 1973 року у віці 81 року помер Дж. Р. Р. Толкін.

На могилі подружжя Толкінів поруч із їхніми іменами викарбувані імена Берена та Лутіен. Ім'я Лутіен поряд з іменем дружини з'явилося на прохання самого Толкіна, а ім'я Берен діти додали самі, на свій розсуд.

Ось як описує останню шану Толкіну Гамфрі Карпентер:

Відспівування Толкіна відбулося в Оксфорді, через чотири дні після його смерті, в скромній сучасній церкві в Гедінгтоні, де він так часто бував на месі. Молитви і читання були спеціально відібрані його сином Джоном, який і служив месу за допомогою старого друга Толкіна, отця Роберта Маррі, і парафіяльного священника Дорана. Проповіді не було, і цитати з його творів не звучали. Однак коли через декілька тижнів кілька його американських шанувальників служили в Каліфорнії поминальний молебень, перед присутніми зачитали коротку казку Толкіна «Листок пана Дрібнички». Можливо, він і сам вважав би це доречним.

«Перед ним стояло Дерево, його Дерево, завершене! Те Дерево, якщо можна так сказати, було живим: на ньому розпускалися листки, росло гілля, гойдаючись на вітрі, що його Дрібничка колись дуже часто відчував чи вгадував і найчастіше не міг упіймати. Він пильно придивився до Дерева, а тоді повільно підняв руки й широко розвів їх.
— Це ж дар! — промовив він».