Близнюки: смертний та безсмертний

Елронд та Ельрос / Jenny Dolfen

Елронд та Елрос — брати напівельфи, сини Еаренділа. Їхній батько літає небом із Сильмарилом на чолі, чиє світло видно як вечірню та ранкову зорю, улюблена зоря ельфів.

Хоча у "Володарі Перснів" згадують Елроса, який обрав собі долю смертного і став першим королем Нуменору, лише у більш пізніх творах Толкін називає його не просто братом, а братом-близнюком і вказує 532 рік Першої епохи як їх спільний рік народження. Це підсилює контраст їхніх доль: один обрав долю безсмертного ельфа, а другий — долю смертного, хоч і прожив доволі довге життя.

Діоскури — Кастор і Поллукс. Вважалися майстерними вершниками

У міфології також є приклади близнюків, де один є смертним, а другий — безсмертним. Давні греки знали безсмертного Геракла та його смертного брата Іфікла, а також братів Діоскурів — Кастора та Поллукса.* В обох парах один із братів зачатий Зевсом із земною жінкою, а другий, у той же день, — її законним чоловіком. Але якщо Іфікла вважають персонажем, який скоріше відтіняє своєю звичайністю надзвичайність Геракла, то брати-Діоскури — два рівнозначні персонажі, нерозлучні брати. І хоча їм не давали обирати між долею смертного і безсмертного, інші деталі міфу перегукуються з улюбленими толкінівськими темами.

Наприклад, коли Кастор гине у сутичці, Поллукс просить Зевса дати померти йому разом із братом. Тоді верховний бог запропонував йому або приєднатися до богів Олімпу, або разом із братом проводити один день на Олімпі, а один день у царстві Аїда, куди потрапляють померлі. Поллукс обрав останнє, поділивши безсмертя на двох.

Цей сюжет, де безсмертний відмовляється від життя із богами на самоті, нагадує історію Берена і Лютієн: Берен гине, а Лютієн помирає від журби і як ельфійка постає перед Мандосом. Він пропонує їй відродитися і жити у Валінорі разом із богами-валарами, але без Берена. Вона просить повернути їй Берена, і за волею Еру Ілуватара вони повертаються у Середзем'я, але за це Лютієн віддає своє ельфійське безсмертя і стає звичайною жінкою.

Життя Діоскурів то серед безсмертних, то у підземному світі зробило їх символом чергування протилежностей — миру та війни, народження та смерті, дня і ночі. Їх вважали богами світанку та сутінків, і їхніми атрибутами були вечірня і ранкова зоря. Крім того, Діоскури вважалися покровителями мореплавців і мандрівників, а в одному з варіантів легенди Зевс зробив Діоскурів сузір'ям Близнюків.

Цей зв'язок із небесами і мореплавством нагадує легенду про Еаренділа (батька Елронда та Елроса), який вперше з'являється у вірші "Плавання Еаренділа, Вечірньої Зорі". Еаренділ у Толкіна — наймайстерніший мореплавець, якого Валари помістили на небо як вечірню і ранкову зірку.

Грецькі та римські монети: шапочки Діоскурів та ріг достатку,
шапочки із зірками, Діоскури-вершники, Діоскури в профіль. 
На деяких зображеннях зірки біля голів Діоскурів
нагадують зірки на їхніх чолах (як Сильмарил у Еаренділа)

Завдяки тому, що Діоскурів вважали покровителями мореплавців, їхні атрибути — яйцеподібні шапки чи шоломи із зірками — опинялися на монетах грецьких міст, які залежали від морської торгівлі. Форма шапочок відсилає до легенди про їх народження: Зевс, що зажадав їх матір Леду, прийшов до неї у формі лебедя, а Діоскури народилися з яєць. Початково зірки зображалися біля шапочок, але згодом їх почали зображати прямо на шапочках чи шоломах.

Це поєднання шолома та зірки перегукується із толкінівською образністю: наприклад, корона Ґондора має яйцеподібну форму із яскравим самоцвітом на вершечку:**

Корона Ґондору. Малюнок Толкіна.
Корона має яйцеподібну форму із сяючим самоцвітом на верхівці, який нагадує зорю над шоломами Діоскурів.

На монетах, де мало місця, зорі біля голів Діоскурів зображалися так близько, що згодом стали виглядати наче вони знаходяться прямо на їхніх чолах. Це зближує їх із толкінівським Еаренділом, який несе яскравий Сильмариль ("зорю") на своєму чолі, а також із образом королів Арнору, які (мабуть, наслідуючи Еарендsлу) замість корони носили камінь Еленділмир, "Зірку Еленділа", прикріплений до срібного обруча.

Один з братів у шапці з
небесними атрибутами (2 ст. н.е.)

Тож, як бачимо, міф про Діоскурів перегукується із багатьма образами з легенди про Еаренділа і його синів: тут і смертний/безсмертний близнюк, тема мореплавства і вечірньої чи ранкової зорі, прохання за померлого перед божеством і розділення із померлим своєї долі, поміщення героїв на небеса.

Близнюки у ранньому християнстві

Ще одним досить незвичним прикладом двох близнюків, де один є смертним, а інший — безсмертним, є апокрифічні історії про апостола Фому. Вони були популярні в ранній сирійській церкві і, скоріш за все, виникли під впливом грецької міфології. Ім'я апостола — Фома, а також його грецьке прізвисько Didymus означають "близнюк". 

Але чий він близнюк? Про це нічого не сказано. Звідси виникла легенда, що Фома (його повним ім'ям стало Юда Фома) був близнюком самого Христа, причому у деяких оповідях ("Діяння Фоми") їх взагалі неможливо було відрізнити. А в апокрифічному "Євангелії від Фоми" він виступає як носій "таємних слів" Ісуса, його духовне дзеркало і найближчий учень, якому відкрито більше, ніж іншим.

За цим вченням стояла метафора відображення божественного в людині: Фома був ідеально просвітленим учнем, який досягав рівня свого вчителя і був його правою рукою.

У випадку синів Еаренділя у постаті Елроса ми бачимо смертного, який за всіма іншими якостями був рівним безсмертним. І як їхній союзник, він став засновником найбільш могутнього царства в історії людства. Тож сама лише думка зробити Елронда та Елроса братами-близнюками поєднує їхні історії з цілими пластами міфологічних та теологічних ідей.

__________

* Через розмаїття грецьких міфів, іноді Діоскури обидва вважаються безсмертними синами Зевса, іноді, як в "Одіссеї", обидва є смертними дітьми царя Тіндарея.

** Схожу яйцеподібну форму має і папська тіара (теж з самоцвітом на вершечку), про що я колись коротко писав (значно ґрунтовніший пост є у Матєя Чаділа). Власне, поєднання спільних рис з різних культур для Толкіна не є чимось дивним. Навпаки, подібно до лінгвістів, що шукають прамову, шукаючи у різних мовах спільні конструкції та корені, Толкін у своїй міфології наче відновлює "праміфологію", "пракультуру" та "праформи", спільні для багатьох традицій.